Зубний порошок, а потім і зубна паста, найбільш наближені до сучасних, уперше з’явилися наприкінці XVIII ст. у Великобританії. Проте, що порошки виготовлялися лікарями і хіміками, вони часто містили надмірно абразивні речовини, які могли завдати шкоди зубам: цегляний пил, подрібнений фарфор і глиняні осколки. Засоби для чищення зубів продавалися в керамічному посуду у вигляді порошку чи пасти. Більш заможні люди мали можливість використовувати для його нанесення спеціальну щітку, а ті, хто був менш заможним, робили це за допомогою пальців.
Новинка не викликала великого ентузіазму, і незабаром в одному з журналів з’явилися рекомендації фахівців не застосовувати ці порошки, а чистити зуби раз на два тижні за допомогою палички, яку слід занурювати в порох.
У XIX ст. більшість засобів для чищення зубів залишалися у формі порошку, що продавався в спеціальних невеликих паперових пакетиках. Тепер його мета полягала не лише у видаленні нальоту, але і одночасно наданні диханню свіжості, для чого в основному використовувалися різні натуральні добавки, на кшталт екстракту полуниці. Щоб зробити ці засоби приємнішими на смак, у зубні порошки стали додавати гліцерин. У 50-х рр. XIX ст. стоматолог Джон Харіс запропонував використовувати для виготовлення зубних порошків крейду, в яку додавали рослинні екстракти чи ефірні олії.
Якщо перші зубні порошки виготовляли в аптеках за спеціальними рецептами, з часом було організоване їх промислове виробництво. Основу цих порошків складали крейда і карбонат магнію. У порошки додавалися дрібно розтерте листя чи плоди лікарських рослин (кориці, шавлії, фіалки та ін.).
Певний час для чищення зубів використовували так зване “зубне мило”, що складалося з мила, крейди й ароматизатора (м’ятного масла), ретельно перемішаних між собою. Зубне мило випускалося у вигляді брекетів і пластинок різної форми, упакованих у папір або картон. Воно було зручне в застосуванні, але чинило несприятливий вплив на ясна.
З другої половини XIX ст. почалася робота над створенням зубних паст. Зубні пасти стали результатом поліпшення і вдосконалення зубних порошків. Стоматолог Пібоді створив зубну пасту в 1824 році, яка у своєму складі містила мило.
У 1860-х роках у саморобні зубні пасти почали додавати вугілля. У 1873 році компанія Colgate представила на американському ринку ароматизований “розріджений” порошок-пасту в скляній банці, але споживачі не відразу сприйняли новинку через незручність упаковки.
У 1892 році дантист Вашингтон Шефілд винайшов тюбик для зубної пасти. У 1894 був розроблений тюбик з насосною подачею, дуже схожий на ті, якими ми користуємося сьогодні. У 1896 році компанія “Colgate” стала виробляти зубні пасти в тюбиках за власною технологією, завдяки чому і тюбик, і паста отримали загальне визнання в Америці і Європі. З впровадженням розфасовки в тюбик зубна паста стала для людини річчю першої необхідності.
Саме з кінця XIX ст. світ став переходити на зубні пасти в тюбиках. У більшості країн світу вони увійшли до вжитку в 30-х роках XX ст. і поступово стали витісняти зубні порошки, оскільки мали безперечні переваги – гігієнічність, компактність, портативність, пластичність, кращі смакові властивості.
До середини 1940-х років більшість зубних паст містили мило, хоча і було відомо про його численні побічні ефекти. З розвитком хімічних технологій мило поступово замінювалося іншими складовими, які залишаються загальними компонентами зубних паст на сьогоднішній день.
Все більшої популярності набували не лише зубні пасти, але і засоби для полоскання. Вони часто містили хлорофіл для надання свіжого зеленого кольору. У 1915 році до складу засобів починають вводити екстракти з деяких дерев, що зростають у південно-східній Азії, наприклад, евкаліпту. А також почали використовувати “натуральні” зубні пасти, що містили м’яту, полуницю та інші рослинні екстракти.
Розвиток технологій дозволив істотно розширити спектр дії зубної пасти. Окрім свого основного призначення – очищати зуби від нальоту й освіжати дихання – вони набувають лікувально-профілактичних властивостей завдяки включенню до складу спеціальних добавок. Перша зубна паста розширеної дії з’явилася на початку ХХ ст. Вона містила лікувально-профілактичну добавку – фермент пепсин, який, за ствердженням виробників, сприяв відбілюванню зубів і розчиненню зубного нальоту.
Перша половина ХХ ст. ознаменувалася відкриттям протикаріозної активності фтору, що став згодом основним компонентом багатьох зубних паст. Так у 1956 році компанія Procter&Gamble представила першу фторовану зубну пасту з протикаріозною дією.
Але вдосконалення рецептури паст на цьому не зупинилося. У 70-80-і роки фторовані зубні пасти починають збагачувати розчинними солями кальцію, що зміцнюють тканини зубів. А в 1987 році в зубні пасти став включатися антибактеріальний компонент триклозан. Взагалі, виробництво зубної пасти в наші дні – це складний процес, за яким стоять численні дослідження вчених і практичні знання стоматологів.
Загалом XX ст. стало періодом стрімкого розвитку різних засобів місцевої профілактики стоматологічних захворювань. Вивчення процесів, що відбуваються з емаллю зубів, біохімії і мікробіології зубних відкладень стали основою раціонального застосування найрізноманітніших речовин з метою попередження розвитку карієсу зубів і хвороб пародонта.
А ви знаєте, що популярний виробник зубної пасти компанія Colgate зіткнулася з несподіваним ускладненням при поширенні своєї продукції на ринку іспаномовних країн. У перекладі з іспанської “колгейт” означає вираз “йди і повісься”.
