Воскові базиси з оклюзійними валиками. Визначення центрального співвідношення

Виготовлення воскових базисів з оклюзійними валиками при повній відсутності зубів

Оклюзійні (прикусні) валики необхідні для проведення клінічного етапу, на якому лікар визначає та проводить фіксацію центрального співвідношення беззубих щелеп.

Виготовлення воскового базису полягає в наступному:

1. Розігрівання над полум’ям газового пальника (спиртівки) або ж у гарячій воді стандартної пластинки базисного воску.
2. Обтискання розігрітої пластинки на моделі.
3. Обрізання надлишків воску за позначеними межами.
4. Прикріплення до воскового базису дроту з метою запобігання його деформації під час роботи з ним.

Формування воскових валиків:

1. Розм’якшення пластинки базисного воску і її щільне згортання у вигляді рулону[1].
2. Вигинання валика за формою альвеолярного відростка і встановлення на восковий базис суворо по центру альвеолярного відростка
3. Приливання валика до воскового базису зі створенням плавного переходу поверхонь валика в базис.
4. Моделювання у фронтальному відділі верхнього оклюзійного валика схилу під кутом 10-15° у вестибулярному напрямку.

Параметри оклюзійних валиків:

1. Висота в ділянці фронтальних зубів у середньому дорівнює 1,5 см, а в ділянці молярів – 0,5-0,8 см..
2. Ширина в ділянці жувальних зубів – 0,8-1 см, ширина в ділянці фронтальних зубів – 0,5-0,8 см..
3. Оклюзійні валики закінчуються в дистальних ділянках скосом під кутом 45°.

Зниження висоти оклюзійних валиків у напрямку до жувальних зубів пояснюється тим, що висота природних зубів зменшується в напрямку від різців до молярів.

Провівши охолодження воскових базисів з оклюзійними валиками, їх знімають з моделі і проводять оцінку якості виготовлення, за виявлення недоліків їх тут же усувають.

Після цього їх відправляють у клініку для проведення наступного етапу виготовлення повних пластинкових протезів – визначення та фіксації центрального співвідношення щелеп.

Більш докладний опис див. у статті: «Виготовлення воскових базисів з оклюзійними валиками»

 

Центральна оклюзія і центральне співвідношення щелеп. У чому відмінність?

Поняття центральна оклюзія і центральне співвідношення часто узагальнюють, але їх значення абсолютно різні.

Оклюзія – це змикання зубів. Розрізняють 4 основні види оклюзії:

• Передня
• Задня
• Бічні (ліва і права)
• і Центральна оклюзія

Центральна оклюзія – це максимальне міжгорбикове змикання зубів (максимальний контакт зубів-антагоністів).

Якщо в пацієнта немає зубів, то немає і центральної (і взагалі жодної) оклюзії. Зате є центральне співвідношення щелеп.

Співвідношення – це розташування одного предмета відносно другого. Коли мова йде про співвідношення щелеп, то мають на увазі як нижня щелепа відноситься до черепа.

Центральне співвідношення – найбільш заднє положення нижньої щелепи, коли голівка суглоба правильно розташовується в суглобовій ямці. У центральному співвідношенні може не бути оклюзії.

На відміну від усіх видів оклюзії центральне співвідношення не змінюється усе життя. Звісно, якщо не було хвороб і травми суглоба. Тому якщо неможливо визначити центральну оклюзію (у пацієнта немає зубів), лікар відтворює її, орієнтуючись на центральне співвідношення щелеп.

 

Визначення протетичної площини. Її значення

Протетична площина – це умовна площина повного знімного протеза, яка проходить через три точки:

1) точку між нижніми центральними різцями

2) і 3) точки на зовнішніх задніх горбиках других молярів.

Протетична площина слугує основним орієнтиром для постановки штучних зубів у повні пластинкові протези.

Після багатьох досліджень учені встановили, що оклюзійна площина в передньому відділі щелепи паралельна лінії, що сполучає зіниці.

А в бічному відділі (це виявив Кампер) – паралельна лінії, що сполучає нижній край перегородки носа із серединою козелка вуха. Ця лінія називається Камперівська горизонталь.

Завдання лікаря – добитися, щоб протетична площина – площина воскового валика на верхній щелепі – була паралельна цим двом лініям (Камперівській горизонталі і зіничній лінії). Робить він це за допомогою двох лінійок (шаблонів):

1. Спочатку визначає протетичну площину у фронтальному відділі, встановлюючи один шаблон на рівні зіниць, а другий – прикріплює до воскового валика, досягаючи паралельності двох шаблонів.

2. Далі формує бічні відділи. Для цього шаблон встановлюють по Камперівській (носовушній) лінії і досягають його паралельності з протетичною площиною.

Після цього лікар згладжує протетичну площину (поверхню верхнього прикусного шаблона).

 

Визначення висоти нижньої третини обличчя

Людське обличчя ділять на третини:

• Верхня третина – від початку росту волосся до лінії верхнього краю брів.
• Середня третина – від верхнього краю брів до нижнього краю перегородки носа.
• Нижня третина – від нижнього краю перегородки носа до нижньої частини підборіддя.

Усі третини в нормі приблизно рівні між собою. Але при змінах висоти прикусу, змінюється і висота нижньої третини обличчя.

Є три способи визначити висоту нижнього відділу обличчя (і висоту прикусу відповідно):

1. Анатомічний
2. Антропометричний
3. Анатомо-фізіологічний

Анатомічний метод

Метод визначення на око. Лікар використовує його на етапі перевірки постановки зубів, чи не завищив технік прикус. Він дивиться на ознаки завищення прикусу: чи не згладжені носогубні складки, чи не напружені щоки і губи і т. ін.

Антропометричний метод

Заснований на рівності усіх третин обличчя. Різні автори пропонували різні анатомічні орієнтири (напр., відстань між кутом рота і кутом носа дорівнює відстані між кінчиком носа і підборіддям), але усі вони неточні і зазвичай завищують реальну висоту прикусу.

Анатомо-фізіологічний метод

Заснований на тому, що висота прикусу менше висоти спокою на 2-3 мм. Лікар визначає висоту обличчя за допомогою воскових базисів з оклюзійними валиками. Для цього спочатку визначає висоту нижньої третини обличчя в стані фізіологічного спокою. Лікар малює на обличчі пацієнта дві точки: одну – на верхній, другу – на нижній щелепі. Важливо, щоб обидві були на центральній лінії обличчя.

Далі вимірює відстань між цими точками, коли всі щелепні м’язи в пацієнта розслаблені. Щоб його розслабити, лікар говорить з ним на абстрактні теми, або просить його кілька разів проковтнути слину. Після цього щелепа пацієнта займає положення фізіологічного спокою.

Лікар вимірює відстань між точками і віднімає від неї 2-3 мм. У нормі саме це число відрізняє фізіологічний спокій від положення центральної оклюзії. Стоматолог підрізує або нарощує нижній прикусний валик. І заміряє відстань між намальованими точками, поки вона не стане такою як слід (висота спокою мінус 2-3 мм).

Чи правильно лікар визначив міжальвеолярну висоту, він перевіряє за допомогою розмовної проби. Він просить хворого вимовити звуки і склади (о, і, с, з, п, ф). При вимові кожного звуку пацієнт відкриє рот на певну ширину. Наприклад, при вимові звуку [о] рот відкривається на 5-6 мм. Якщо ширше – значить лікар визначив висоту неправильно.

 

Визначення центрального співвідношення беззубих щелеп

Визначенню центрального співвідношення беззубих щелеп передують наступні клінічні етапи:

1. Визначення протетичної площини.
2. Визначення висоти нижньої третини обличчя.

Хоча часто ці маніпуляції розглядають як складові етапи визначення центрального співвідношення беззубих щелеп.

Саме ж визначення центрального співвідношення щелеп полягає в закриванні рота пацієнта з попередньо встановленими і підготовленими прикусними шаблонами.

Щоб закрити рот «правильно» лікар кладе вказівні пальці на прикусні валики в ділянці жувальних зубів нижньої щелепи і одночасно розсовує кути рота.

Далі він просить пацієнта доторкнутися язиком до заднього краю твердого піднебіння (краще зробити в цьому місці ґудзичок з воску – не всі пацієнти знають, де у твердого піднебіння знаходиться задній край) і проковтнути слину.

Пальці лікар прибирає з жувальної поверхні валика, але продовжує розсовувати кути рота. Ковтаючи слину, пацієнт закриє рот «правильно». Так вони повторюють кілька разів, поки лікар точно не переконається, що це правильне центральне співвідношення.

Після цього лікар наносить позначки на вестибулярну поверхню верхнього прикусного шаблона, що слугуватимуть орієнтирами для підбору та постановки штучних зубів, і виводить прикусні шаблони з порожнини рота пацієнта.

Шаблони охолоджують, оцінюють точність визначення центрального співвідношення беззубих щелеп, установлюють на моделях і відправляють у лабораторію.

Орієнтири, нанесені на прикусні шаблони лікарем-стоматологом для встановлення зубів. Їх значення

За орієнтирами нанесеними на прикусні шаблони лікарем-стоматологом, проводиться підбір та постановка штучних зубів.

1. Серединна лінія – умовно ділить обличчя навпіл. Орієнтирами для її нанесення слугують середини основи носа та підборіддя пацієнта. Лінія служить для правильної постановки центральних різців.
2. Лінія ікол – завдає ширину фронтальної групи зубів. Проходить через ріжучий горбик ікол і відповідає краям зовнішніх крил носа.
3. Лінія посмішки – визначає висоту зубів. Шийки штучних зубів техніки робить вище за цю лінію, щоб під час посмішки не були видні штучні ясна. Сама лінія проходить по нижньому краю червоної облямівки губ, коли пацієнт посміхається.

---

[1] Нині випускаються стандартні заготовки оклюзійних валиків, що значно економить час зубного техніка. Можна виготовити заготовки валиків із відходів воску.

Питання і відповіді до самопідготовки