Фіксація й стабілізація повних пластинкових протезів. Чинники, які їх забезпечують
Фіксація – це утримання пластинкового протеза на тканинах протезного ложа в стані спокою. Для досягнення фіксації достатньо адгезії. Адгезія – це фізичне явище, що виникає між двома поверхнями, що дуже пришліфовані і між ними знаходиться тонкий шар рідини (у випадку пластинкових протезів – слини), тоді вони щільно примикають одна до одної.
Стійкість протеза під час нежувальних рухів (напр., мовлення) називається стабілізацією. Для стабілізації необхідно використати спеціальну методику зняття функціонального відбитка, який забезпечить функцію присмоктування базису протеза до слизової оболонки ротової порожнини.
Стійкість протеза під час жувальних рухів називається рівновагою. Для досягнення рівноваги недостатньо адгезії та функціонального присмоктування, необхідна ще функціональна (анатомічна) постановка штучних зубів, у разі якої створюється множинний контакт під час акту жування. Часто багато джерел об’єднують стабілізацію і рівновагу в одне ціле, називаючи все разом стабілізацією.
Отже, фіксацію, стабілізацію, рівновагу повних пластинкових протезів забезпечують таки чинники:
- Адгезія
- Присмоктування базису протеза та
- Анатомічна постановка штучних зубів.
Розглянувши це чинники, слід пригадати таке поняття, як круговий замикальний клапан, власне завдяки якому відбувається присмоктування базису протеза.
Крайовий замикальний клапан виникає за умови, коли край протеза дещо відтісняє слизову оболонку перехідної складки. Для створення цих сприятливих умов необхідна участь слизової оболонки, розміщеної дещо вище від перехідної складки. Ділянки слизової оболонки, які беруть участь у створенні крайового клапана, називають клапанною зоною. Клапанна зона визначається різним положенням країв базису протеза під час його рухів до окремих ділянок слизової оболонки нейтральної зони (місця переходу нерухомої слизової оболонки альвеолярного відростка в рухому). Треба зазначити, що поняття клапанна зона не анатомічне, а функціональне, і тому його не можна виявити на протезному ложі.
Під час акту жування протез зміщується і просвіт між базисом протеза та слизовою оболонкою збільшується, а об’єм повітря залишається стабільним. Завдяки цьому під базисом протеза створюється і зберігається від’ємний тиск, що утримує протез на протезному ложі, і це позитивно впливає на стабілізацію повного пластинкового протеза.
Методи фіксації повних пластинкових протезів
Проблема фіксації повних пластинкових протезів вирішується уже протягом більше ніж двох століть. За цей час запропоновано велику кількість методів фіксації протезів на беззубих щелепах, створено низку класифікацій для їх використання і систематизації. Найбільш практичною є класифікація, за якою всі методи фіксації протезів діляться на:
- механічні,
- біомеханічні,
- фізичні та
- біофізичні.
Серед механічних методів фіксації насамперед необхідно згадати метод фіксації П. Фошара за допомогою пластинкових золотих пружин, які згодом були замінені на спіральні. Спосіб не знайшов широкого використання через велику кількість ускладнень та прискорення процесу атрофії альвеолярного гребня через постійний тиск. Загалом усі методи механічної фіксації є неефективними у зв’язку зі специфічними умовами, в яких функціонують повні пластинкові протези.
Біомеханічні методи для свого застосування потребують певних умов. Це насамперед використання анатомічних утворень, або, як їх ще називають, анатомічної ретенції. Як і механічні, біомеханічні методи не знайшли широкого застосування для протезування в разі повної відсутності зубів на щелепах.
В основу фізичних методів фіксації покладено створення різниці атмосферного тиску. Так у свій час широкого застосування набули протези з присмоктувальними камерами Рауера, що прикріплювали до твердого піднебіння.
Після введення протеза в ротову порожнину і притискання до твердого піднебіння в камері створювався від’ємний тиск, що сприяв покращенню його фіксації. Але досить швидко від цих камер відмовилися через гіпертрофію слизової оболонки, яка виникала внаслідок надмірного тиску, а також через те, що камери призводили до перфорації твердого піднебіння.
Використання ж магнітів було запропоновано відносно недавно. Спільної думки щодо їх використання немає. Але широкого застосування вони не знайшли через складну технологію їхнього використання.
Біофізичні методи фіксації протезів ґрунтуються на використанні законів фізики та анатомічних особливостей меж протезного ложа. На сьогоднішній день цей метод набув найбільшого використання.
Більш докладно про цей метод читайте в статті: «Фіксація й стабілізація повних пластинкових протезів».