Протези, що фіксуються на анкерах, за вартістю і складністю виготовлення стоять між кламерними і телескопічними роботами. За трудомісткістю їх можна порівняти з протезами на замкових кріпленнях ковзального типу. Вони мають показання за наявності кінцевих і включених дефектів і для ситуацій з малою кількістю зубів. Анкери відносяться до позакоронкових утримуючих елементів і мають виключно ретенційну функцію.
Замінювані патриці класичних кнопкових анкерів зазвичай виготовлені з непіддатливого зношуванню платиноіридієвого сплаву. Посадка протеза полегшується конічною формою патриці. Для активування застосовується спеціальний інструмент, яким активують патрицю. Матриці підливаються до бюгельного протеза або вклеюються в нього. Частково вони інтегровані в пластмасові балки для одночасного литва.
Є безліч різних варіантів анкерів. Для кожного анкерного з’єднання умовою для передачі жувальної сили і розвантаження матриці є паралельно або дещо конічно (2°) відфрезерований уступ на коронці. Це стосується і включених сідловидних частин протеза. Плече розподілення зміщення має прилягати без проміжку і мати тільки легке тертя. Інтерлоки і ввідні пази тертя не мають.
У ділянці відфрезерованого уступу первинна коронка полірується до дзеркального блиску на фрезерувальному верстаті. Внутрішня частина плеча розподілення зміщення обробляється в піскоструминному апараті тільки скляними перлами. Отвори для інтерлоків у ділянці премолярів і крайові пази на окремо розташованих молярах, направляють протез при посадці і знятті. При цьому він не повинен перекошуватися! Первинне з’єднання має ту перевагу, що сила, діюча при знятті, розподіляється на безліч опорних зубів. Перший зуб у бюгельному протезі може оформлятися у вигляді проміжного зуба мостовидного протеза.
В анкерних конструкціях застосовуються зазвичай два або не більше трьох анкерів. Кожен окрім цього запланований анкер, наприклад, на молярі, замінюється анкерно-стрічковим кламером або простою опорою у вигляді оклюзійної накладки.
Відносно оформлення каркаса бюгельного протеза діють ті ж самі правила, що і для кламерних протезів. На верхній щелепі сідловидні частини безпосередньо з’єднуються поперечним піднебіннім з’єднувачем. Його краще розташувати симетрично. Ширина з’єднувача відповідає ширині включеного дефекту, а в ситуаціях з кінцевими дефектами – довжині штучного зубного ряду.
Широкий з’єднувач і максимально збільшені сідловидні частини протеза знімають навантаження із зубів, що залишилися. За наявності III класу Кенеді піднебінний з’єднувач можна скелетувати. У ситуації з фронтальним включеним дефектом анкер зазвичай неможливо застосувати через відсутність місця. Для конструкцій на нижній щелепі виготовляють сублінгвальну (під’язикову) дугу.
